Каннабис AK-47 Гусь-Хрустальный

Братаны, сегодня я расскажу вам историю, которая случилась со мной не так давно. Собственно, я решил закупиться шишками марихуаны и устроить настоящий трипчик в мир наркотических приключений. Ничего особенного, думаете вы? Ага, но помните, что вся эта история произошла с комиком-наркоманом, так что сюжет будет взрывной и необычайный!

Начну свой рассказ с поиска хорошего продавца наркотиков. Ведь когда в жизни появляется желание поставиться, нужно быть уверенным в качестве "товара". Ну и конечно же, цена должна быть подъемной, ведь комик без налета не выступит!

После нескольких неудачных попыток найти достойного поставщика, мне довелось познакомиться с парнем, который предложил мне афганские шишки. "Варики супер, братан, улет на сто процентов!" - уверял меня продавец наркотиков.

Все это звучало слишком соблазнительно, чтобы отказаться. Я купил несколько граммов и с нетерпением ждал возможности устроить настоящий иньекционный трипчик!

Однажды, мой друг Серега, который тоже был наркоманом-комиком, предложил мне отличную идею. "Давай поиграем в страйбол, но только теперь под эффектом марихуаны! Это будет дудка!" - сказал он с восторгом.

Я согласился, ведь это был идеальный варик для нашего увлечения. Собрались мы компанией единомышленников в поле, взяли экипировку и, конечно же, наши афганские шишки. Было ощущение, что мы отправляемся в другое измерение, где страйбол - настоящая битва за улет.

Язык после дудки стал шевелиться гораздо быстрее, а наши движения на поле превратились в настоящую марихуановую симфонию. Бесящиеся билеты, странные звуки и неуловимые образы окружали нас, создавая атмосферу полного безумия.

Наша команда действовала смело и решительно, словно нас ничто не могло остановить. Погружение в этот наркотический мир позволило нам обнаружить необычные возможности, которых мы раньше не знали. Я, например, стал превосходным снайпером, метко стрелял и маневрировал между противниками, словно киборг наркоман!

Мы с Серегой стали непобедимыми, ни один противник не смог нас остановить. В тот день мы покорили все поля боя, сделав это с огромным улетом и восторгом!

Прошло несколько часов, а мы все еще находились на этих наркотических волнах. В итоге, когда наш трипчик подходил к концу, мы просто отключились от реальности и валялись на траве, улыбаясь до ушей.

В итоге, я понял, что такая комбинация наркотиков и страйбола - это настоящий экстаз. Ведь это дает возможность окунуться в своего рода альтернативную реальность, где можно почувствовать себя супергероем во время игры.

Так что, братаны, если у вас есть возможность испытать что-то подобное, то не стесняйтесь. Жизнь наркомана-комика полна необычных вариаций, и это настоящий кайф!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...